Жанри й форми
Ода
Ода — урочистий ліричний вірш, що прославляє видатну особу, значну подію, високу ідею чи явище й вирізняється піднесеним, патетичним тоном, багатством риторичних фігур та строфічною будовою. Жанр походить від давньогрецької хорової пісні; його канон заклали Піндар (урочисті оди на честь переможців Олімпійських, Піфійських, Істмійських і Немейських ігор) і римлянин Горацій. У добу класицизму ода стала одним із провідних «високих» жанрів. В українській літературі ода зазнала бурлескно-травестійного переосмислення: Іван Котляревський у «Пісні на Новий 1805 год» пародіює одичну патетику. Пізніше урочисту одичну інтонацію використовували Павло Тичина, Максим Рильський. У світовій традиції відомі оди Джона Кітса («Ода до грецької урни»), Фрідріха Шиллера («Ода до радості»).
Відео
Порівняй «Ода» з іншим терміном
Значення, витоки та відмінність — поруч, пліч-о-пліч.
Відмінність
Два ліричні жанри, протилежні за тональністю. Елегія — вірш медитативного, споглядального й сумовитого настрою: роздум про плинність життя, втрату, самотність, нездійсненне кохання чи минущість краси, з інтонацією тихого смутку. Ода — урочистий, піднесений вірш, що прославляє визначну подію, особу чи високу ідею з патетичним, святковим піднесенням. Елегія стишує голос до особистого жалю, ода підносить його до громадянського чи філософського славослів'я.
