Елегія

Елегія — ліричний вірш медитативного, споглядального характеру, пройнятий настроєм смутку й роздуму про скороминущість життя, втрачене кохання, самотність чи невідворотність смерті. Назва походить від грецького «elegos» — журлива пісня під акомпанемент флейти. В античності елегія мала й ширший зміст (Овідій, Проперцій), а меланхолійного забарвлення набула в новоєвропейській поезії. Класичний зразок — «Елегія, написана на сільському цвинтарі» Томаса Ґрея. В українській літературі елегійні мотиви звучать у поезії Тараса Шевченка, Лесі Українки, а особливо — у філософській ліриці Володимира Свідзинського та в елегіях неокласика Максима Рильського й Миколи Зерова, де скорбота поєднується з ясністю думки й досконалістю форми.