Жанри й форми
Лірика
Лірика — літературний рід, що зображує дійсність через безпосереднє вираження почуттів, переживань і роздумів людини; у центрі — не подія, а внутрішній стан ліричного суб'єкта. Назва походить від грецького музичного інструмента «ліра», під акомпанемент якої в античності виконували ці твори. Лірика тяжіє до стислості, емоційної згущеності, ритмічної та звукової організації мови; провідні жанри — ода, елегія, сонет, послання, гімн, епіграма, романс. Її ключове поняття — ліричний герой, умовний носій переживання. В українській літературі вершини лірики — інтимна й філософська поезія Лесі Українки, Тараса Шевченка («Мені однаково»), Ліни Костенко, Василя Стуса; у світовій — Сапфо, Франческо Петрарка, Йоганн Вольфганг Ґете, Райнер Марія Рільке.
Відео
Порівняй «Лірика» з іншим терміном
Значення, витоки та відмінність — поруч, пліч-о-пліч.
Відмінність
Два з трьох літературних родів, протилежні за способом освоєння світу. Епос ОБ'ЄКТИВНИЙ: він оповідає про події, що відбулися, змальовує зовнішній світ, характери й учинки в їх розгортанні, а автор здебільшого відсторонений оповідач. Лірика СУБ'ЄКТИВНА: вона передає безпосередній внутрішній стан, почуття й переживання ліричного «я» в даний момент, а подія відступає перед емоцією. Епос розповідає про світ, лірика виповідає душу.
