Структуралізм

Структуралізм — напрям у гуманітарних науках XX ст., що розглядає культурні явища як знакові системи, побудовані за певними внутрішніми законами (структурами). Методологічним підґрунтям стала лінгвістика Фердинанда де Соссюра з розрізненням мови (langue) і мовлення (parole), знака як єдності означника й означуваного, синхронії та діахронії. У літературознавстві структуралізм прагне описати «граматику» тексту — систему опозицій та інваріантних відношень, що породжують значення. Ключові постаті: Клод Леві-Строс (структурна антропологія міфу), Роман Якобсон (поетична функція мови), Ролан Барт раннього періоду, Цветан Тодоров, А.-Ж. Ґреймас (семантика наративу). Структуралізм заклав основи наратології та семіотики, але згодом був підданий критиці постструктуралізмом за ігнорування історії, суб'єкта й контексту.