Теорія й критика
Семіотика
Семіотика — наука про знаки та знакові системи, що вивчає способи творення, передачі й тлумачення значень у мові, літературі, мистецтві та культурі загалом. Дві традиції заклали її основу: семіологія Фердинанда де Соссюра (знак як єдність означника й означуваного) та семіотика Чарлза Сандерса Пірса з тріадою знаків — ікона, індекс, символ. У межах семіотики розрізняють синтактику (відношення між знаками), семантику (відношення знака до значення) й прагматику (відношення знака до інтерпретатора). Літературна семіотика розглядає художній твір як складну багаторівневу знакову структуру. Визначний внесок зробили Юрій Лотман та Тартуська школа (поняття «вторинних моделюючих систем», семіосфери), Умберто Еко («Роль читача», «Відсутня структура») й Ролан Барт. Семіотика тісно пов'язана зі структуралізмом і наратологією.
Відео
Порівняй «Семіотика» з іншим терміном
Значення, витоки та відмінність — поруч, пліч-о-пліч.
Відмінність
Дві дисципліни різного обсягу. Семіотика — ЗАГАЛЬНА наука про знаки й знакові системи в мові, літературі, культурі; вона вивчає, як узагалі твориться й передається значення (Соссюр, Пірс, Лотман, Еко). Наратологія — ВУЖЧА, спеціальна теорія оповіді: структура наративу, наратор, фокалізація, час оповіді (Женетт). Семіотика — про знак загалом; наратологія — про один тип знакової побудови, розповідь. Наратологія спирається на семіотику як частина на ціле.
