Жанри й форми
Антиутопія
Антиутопія — жанр прозової (рідше драматичної чи поетичної) літератури, що зображує уявне суспільство майбутнього, побудоване на позірно досконалих засадах, які насправді обертаються тоталітарним придушенням особистості, знищенням свободи, пам'яті й людяності. Антиутопія є критичним запереченням утопії: вона попереджає про небезпеки технократії, тоталітаризму, знеособлення. Класичні світові зразки — «Ми» Євгена Замятіна, «Прекрасний новий світ» Олдоса Гакслі, «1984» Джорджа Орвелла, «451° за Фаренгейтом» Рея Бредбері. В українській літературі до жанру наближається роман Володимира Винниченка «Сонячна машина», який частина дослідників трактує як антиутопію; риси антиутопії має новітня проза, зокрема твори, що осмислюють досвід тоталітаризму й воєн, а також фантастика Олеся Бердника й сучасних авторів.
Відео
Порівняй «Антиутопія» з іншим терміном
Значення, витоки та відмінність — поруч, пліч-о-пліч.
Відмінність
Дзеркальні жанри соціального прогнозу. Утопія малює ІДЕАЛЬНИЙ устрій — гармонійне суспільство розумного порядку, справедливості й достатку, втілюючи мрію про досконалість («Місто Сонця» Кампанелли). Антиутопія показує ЖАХЛИВІ наслідки цієї ж мрії, доведеної до тоталітарного кошмару, де вигаданий «ідеал» знищує свободу й особистість («1984» Орвелла, «Собор» як опір знеособленню). Утопія застерігає ідеалом, антиутопія — його виродженням.
