Силабо-тонічне віршування

Силабо-тонічне віршування — система, у якій ритм будується на впорядкованому чергуванні наголошених і ненаголошених складів, тобто враховує водночас і кількість складів, і місце наголосу. Ця система є основною для сучасної української поезії; її підвалини заклала «Енеїда» Івана Котляревського, а розвинули Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, неокласики. Одиницею виміру є стопа, а розмір визначається типом стопи й кількістю її повторів (чотиристопний ямб, тристопний амфібрахій тощо). Силабо-тоніка поєднала складолічильний принцип силабіки з наголосовою організацією тоніки, давши гнучку й водночас точну ритмічну структуру, придатну для лірики, епосу та драматичного вірша.