Зайва людина

«Зайва людина» — літературний тип, що постав у XIX столітті: освічена, обдарована, часто дворянська особистість, яка через розлад із суспільством, внутрішню роздвоєність і брак життєвої мети не знаходить застосування своїм силам і почувається зайвою, «непотрібною». Такому героєві властиві рефлексія, скептицизм, розчарування, пасивність, нездатність до дії, «розумова втома». Тип сформувався в європейському романтизмі й реалізмі. В українській літературі цей тип зазнав національного переосмислення: риси «зайвої людини» має герой роману Валер'яна Підмогильного «Місто» Степан Радченко (щоправда, амбітний, а не пасивний — це радше полеміка з типом), а також частина інтелігентських образів прози доби «розстріляного відродження». Тип «зайвої людини» слід відрізняти від «маленької людини» (соціально приниженого) та антигероя. Аналіз цього типу розкриває конфлікт особистості й суспільства як наскрізну тему літератури XIX–XX століть.