Звукопис

Звукопис (інструментування) — свідома звукова організація художнього мовлення, добір і повтор звуків, підпорядковані створенню певного акустичного враження, посиленню образності та емоційного впливу. Звукопис об'єднує різні прийоми фонетичної виразності — алітерацію, асонанс, звуконаслідування, звукові повтори, — узгоджуючи звучання вірша з його змістом і настроєм. За допомогою звукопису поет може імітувати явища дійсності, передавати рух, ритм, емоційний стан, творити звукову символіку. Майстерне інструментування є ознакою високої версифікаційної культури; блискучі зразки звукопису дала українська модерна поезія, зокрема Павло Тичина. Звукопис — важливий рівень аналізу поетичного тексту, що вивчає взаємодію звукової форми й смислу як складник цілісної художньої структури твору.