Сказ

Сказ — особлива форма оповіді, що імітує усне, спонтанне мовлення оповідача з народу, відтворюючи його говірку, інтонацію, лексику, синтаксис, світогляд і оцінки, унаслідок чого голос наратора виразно відрізняється від літературної мови автора. Сказ створює ілюзію живої, безпосередньої розповіді, наближає читача до народного середовища, надає оповіді колориту й достовірності. Оповідач у сказі — це стилізований персонаж-мовець, часто наївний або дотепний, чиє сприйняття світу опосередковує зображення. В українській літературі блискучі зразки сказової манери дала проза Марка Вовчка («Народні оповідання»), де оповідь ведеться від імені простих людей, а також гумористичні «усмішки» Остапа Вишні з їхньою невимушеною народною інтонацією. Сказ як стилізація народного мовлення — важливий засіб характеротворення й вираження народного світогляду, що збагачує оповідну палітру художньої прози.