Наукова фантастика

Наукова фантастика — жанр літератури, що будує художній світ на основі наукових або технічних гіпотез, змальовуючи можливі наслідки розвитку науки, освоєння космосу, зустрічі з іншими формами життя чи зміни самої природи людини. На відміну від фентезі, її фантастичне припущення має раціональне, псевдонаукове обґрунтування. Основоположниками жанру вважають Жуля Верна («20 тисяч льє під водою») та Герберта Веллса («Машина часу», «Війна світів»); у XX столітті його розвивали Айзек Азімов, Станіслав Лем, Рей Бредбері. В українській літературі наукову фантастику плідно розробляв Олесь Бердник (романи «Зоряний корсар», «Діти безмежжя»), поєднуючи космічні сюжети з філософією та духовними шуканнями; до жанру зверталися також Володимир Владко, брати Дмитро та Віталій Капранови й сучасні автори.