Резонер

Резонер — персонаж драматичного (рідше епічного) твору, який висловлює міркування, оцінки й моральні сентенції, близькі до авторської позиції, немовби «резонує» від імені автора. Резонер зазвичай не бере активної участі в дії, а коментує вчинки інших персонажів, повчає, узагальнює, підбиває моральні підсумки. Тип резонера склався в класицистичній драматургії (де він утілював голос розуму й доброчесності) та в комедії, зокрема мольєрівській. У пізнішій, психологічно ускладненій драматургії пряме резонерство сприймається як художня вада — «рупор ідей», що порушує природність характерів; натомість цінується опосередковане вираження авторської думки через дію й підтекст. Розуміння функції резонера важливе для аналізу драматичного конфлікту й способів вираження авторської позиції. Елементи резонерства помітні в українській «просвітницькій» драматургії та ранній реалістичній комедії XIX століття.