Празька школа

Празька школа — умовна назва творчого угруповання українських поетів-емігрантів міжвоєнної доби (1920-і — 1930-і роки), пов'язаних із осередками української еміграції в Празі, Подєбрадах і Варшаві. Це не була формальна організація, а спільнота світогляду: празьку школу єднав державницький, героїчний, вольовий пафос, культ сильної особистості, історизм, туга за втраченою батьківщиною й ідея національного визволення. Провідні постаті — Євген Маланюк, Олег Ольжич, Олена Теліга, Юрій Липа, Оксана Лятуринська, Леонід Мосендз. Їхня творчість, ідейно близька до вісниківства Дмитра Донцова, протиставляла занепадницьким настроям мужній, чинний героїзм. Доля багатьох поетів школи трагічна: Олену Телігу, заарештовану гестапо 1942 року, нацисти, імовірно, розстріляли в Бабиному Яру, а Олега Ольжича закатували гестапівці в концтаборі Заксенгаузен (1944). Празька школа — важлива й високохудожня сторінка української поезії XX століття.