Постструктуралізм

Постструктуралізм — напрям філософсько-літературознавчої думки, що з кінця 1960-х розвинув і водночас радикально переглянув засади структуралізму. Якщо структуралізм шукав стійкі, замкнені структури й об'єктивні закони значення, то постструктуралізм наголошує на нестабільності, множинності та безкінечній «грі» значень, залежності знака від контексту й влади. Ключові постаті: Жак Дерида (деконструкція, критика «метафізики присутності»), Мішель Фуко (дискурс, влада-знання, «функція автора»), Ролан Барт пізнього періоду (есе «Смерть автора», 1968, де читач заступає автора як джерело значення), Юлія Крістева, Жиль Дельоз. Постструктуралізм заперечує ідею завершеної, самототожної структури й централізованого суб'єкта. Він став теоретичним підґрунтям постмодернізму, деконструктивної критики, феміністичних і постколоніальних студій.