Постколоніальна критика

Постколоніальна критика — напрям гуманітаристики, що аналізує культурні наслідки колоніалізму: механізми імперського панування в текстах, конструювання образу «іншого», гібридність ідентичності, спротив і деколонізацію свідомості. Її фундаментальні праці — «Орієнталізм» Едварда Саїда (1978, про те, як Захід творив образ підлеглого Сходу), «Чи може підпорядковане промовляти?» Ґаятрі Чакраворті Співак та «Місцезнаходження культури» Гомі Бгабги (поняття гібридності, мімікрії, «третього простору»). Постколоніальні студії тісно пов'язані з феміністичною й дискурс-критикою. Для української культури постколоніальний підхід особливо актуальний як інструмент осмислення імперського й радянського панування; його застосовують Марко Павлишин, Тамара Гундорова, Микола Рябчук та Ева Томпсон (праця «Трубадури імперії»), досліджуючи деколонізацію українського літературного канону.