Стародрук

Стародрук — друкована книга раннього періоду книгодрукування; в українському та східноєвропейському книгознавстві до стародруків традиційно відносять видання приблизно до кінця XVIII століття (часто межею вважають 1800 рік). Стародруки поєднують ознаки друкованої й рукописної книги: гравіровані ілюстрації, ініціали, заставки, кіноварні виділення, післямови-колофони. Вони є цінними пам'ятками історії, мови, книжкового мистецтва й друкарства. Осередками українського стародрукування були друкарні Львівського братства, Острога, а особливо — друкарня Києво-Печерської лаври, заснована архімандритом Єлисеєм Плетенецьким (перше видання — «Часослов» 1616 року), що випустила такі шедеври, як «Бесіди Іоана Златоуста», «Києво-Печерський патерик» (1661) та ілюстровані богослужбові книги. Опис і систематизацію українських стародруків здійснив Іван Огієнко у праці «Історія українського друкарства» (1925). Стародруки зберігають у відділах рідкісної книги національних бібліотек.