Метафізична поезія

Метафізична поезія — течія в англійській ліриці XVII століття, для якої характерні інтелектуальна напруга, поєднання почуття й філософської думки, вигадливий «концепт» (несподівана, парадоксальна метафора, що зближує далекі поняття), драматизм інтонації та розмислове ставлення до кохання, смерті, віри, Бога. Метафізики уникали гладкої мелодійності задля напруженого, «шорсткого» вірша, що імітує живу роботу думки. Провідний представник — Джон Донн, а також Джордж Герберт, Ендрю Марвелл. Термін «метафізичні поети» закріпив пізніше критик Семюел Джонсон. Естетика метафізичної поезії суголосна барокові з його потягом до складної алегорії та інтелектуальної гри; споріднені риси — поєднання емблематики, вченості й духовного напруження — притаманні й українській бароковій поезії, зокрема віршам Івана Величковського та духовній ліриці Григорія Сковороди.