Плеяда

Плеяда — гурток семи французьких поетів доби Відродження (середина XVI століття), об'єднаних програмою оновлення національної поезії на основі наслідування античних та італійських зразків. Провідними постатями були П'єр де Ронсар і Жоашен дю Белле, автор маніфесту «Захист і уславлення французької мови» (1549), у якому проголошувалося право народної мови на високу поезію нарівні з латиною. Плеяда збагатила французьку лірику формою сонета, оди, елегії, розробила теорію поетичної мови, утвердила постать поета-творця. Діяльність Плеяди мала загальноєвропейське значення як взірець свідомого творення національної літератури високого стилю на основі рідної мови — процес, суголосний із пізнішими намаганнями багатьох народів, зокрема українського, утвердити повноправність своєї мови в письменстві.