Герменевтика

Герменевтика — теорія і мистецтво тлумачення текстів, а в ширшому філософському сенсі — вчення про розуміння як спосіб буття людини. Зародившись як методика тлумачення Святого Письма й античних авторів, герменевтика стала загальною теорією інтерпретації завдяки Фрідріху Шлеєрмахеру та Вільгельму Дільтею. Мартін Гайдеґґер надав їй онтологічного виміру, а Ганс-Ґеорг Ґадамер у праці «Істина і метод» (1960) переосмислив концепцію «герменевтичного кола» (розуміння цілого через частину й частини через ціле), «злиття горизонтів» тексту й читача та ролі традиції. Поль Рікер поєднав герменевтику з феноменологією та психоаналізом. У літературознавстві герменевтика обґрунтовує принципи інтерпретації художнього твору, наголошуючи на діалогічності розуміння й історичності будь-якого прочитання.