Готична література

Готична література — течія передромантизму й романтизму (кінець XVIII — XIX ст.), що культивувала атмосферу таємничості, жаху, надприродного, зображувала похмурі середньовічні замки, руїни, привидів, фатальні пристрасті й злочини. Готика апелювала до ірраціонального, до емоцій страху й піднесеного жаху, протиставляючи їх раціоналізмові Просвітництва. Основоположником жанру вважають Гораса Волпола («Замок Отранто»); класичні зразки — «Франкенштейн» Мері Шеллі, «Дракула» Брема Стокера, новели Едгара Аллана По. Готична поетика — таємниче, фантастичне, демонологічне, гра зі страхом — відлунює в романтичних баладах Тараса Шевченка («Причинна», «Утоплена»), у демонологічних мотивах прози Миколи Гоголя («Вій», «Страшна помста»), що спираються на українську народну міфологію, а також у новітній містичній прозі.