Зачин

Зачин — усталений початок фольклорного твору, стійка словесна формула, що вводить слухача у світ оповіді й налаштовує на певний жанр. У казці зачин переносить у невизначений час і простір («Був собі…», «У некотрім царстві, у некотрій державі…»); у думі зачин часто малює широку картину природи («Ой у неділю рано-пораненьку…»); у билині — заспів про подію. Зачин виконує композиційну (розмежування реального та художнього світів), настроєву й мнемонічну функції, полегшуючи усне відтворення. Йому протиставлена кінцівка — заключна формула твору. Зачин як елемент народнопоетичної формульності досліджували в межах теорії усно-формульної творчості (Мілмен Перрі, Алберт Лорд). Стилізацію фольклорного зачину активно застосовували в літературній казці Іван Франко та в поемах Тараса Шевченка.