Феміністична критика

Феміністична критика — напрям літературознавства, що досліджує літературу крізь призму статі (ґендеру): викриває патріархальні стереотипи в зображенні жінки, переглядає канон, повертає забуті жіночі імена й аналізує специфіку «жіночого письма». Її класичні праці — «Друга стать» Сімони де Бовуар (1949), «Власний простір» Вірджинії Вулф, «Божевільна на горищі» Сандри Ґілберт і Сьюзен Ґубар, «Сексуальна політика» Кейт Мілет. Французька гілка (Юлія Крістева, Елен Сіксу з концепцією écriture féminine, Люс Ірігаре) поєднала фемінізм із психоаналізом і постструктуралізмом. Феміністична критика переросла в ширші ґендерні та квір-студії. В українському літературознавстві її розвивають Соломія Павличко (праця «Дискурс модернізму в українській літературі», 1997), Віра Агеєва та Тамара Гундорова, переосмислюючи творчість Лесі Українки й Ольги Кобилянської.