Байка

Байка — невеликий алегоричний твір повчального змісту, здебільшого віршований, у якому дійовими особами виступають тварини, рослини чи речі, що уособлюють людські риси й вади; завершується байка мораллю — стислим формулюванням висновку. Жанр сягає давньогрецького напівлегендарного Езопа, а класичну віршовану форму йому надали Жан де Лафонтен у Франції та Іван Крилов. В українській літературі байку розвивали Григорій Сковорода («Байки харківські» — прозові), Петро Гулак-Артемовський, Євген Гребінка («Ведмежий суд», «Рибалка»), а особливо Леонід Глібов, чиї байки («Щука», «Вовк та Ягня», «Лебідь, Щука і Рак») стали хрестоматійними й досі актуальні своєю сатирою на несправедливість і суспільні вади.