Епістолярний роман

Епістолярний роман — роман, побудований як листування персонажів (або щоденник, добірка документів), де немає єдиного всезнаючого оповідача, а події й характери розкриваються через голоси самих героїв. Форма дає ефект безпосередності та інтимної правдивості, дозволяючи показати одну подію з різних поглядів. Жанр був надзвичайно популярним у XVIII столітті: «Памела» й «Кларисса» Семюела Річардсона, «Небезпечні зв'язки» Шодерло де Лакло, «Страждання молодого Вертера» Йоганна Вольфганга Ґете. Пізніше епістолярні прийоми використовували в модернізмі й постмодернізмі. В українській літературі яскравий зразок листовної форми — «Листи до нащадка» та епістолярна спадщина, а також роман у листах, поширений у сентименталістській та ранньореалістичній прозі XIX століття.