Дольник

Дольник — перехідна форма між силабо-тонічним і тонічним віршуванням, у якій кількість наголосів у рядку стала, а число ненаголошених складів між сусідніми наголосами коливається (переважно від одного до двох). Дольник виникає внаслідок «розхитування» строгих трискладових розмірів і надає рядкові гнучкості, зберігаючи водночас відчутну ритмічну опору. Цей тип вірша активно розробляли поети-модерністи на початку XX століття, шукаючи ритму, ближчого до живої мовленнєвої інтонації, ніж класична стопа. Дольник посідає проміжне місце: він уже не силабо-тоніка, але ще й не цілком акцентний вірш, і тим цінний для тонкого нюансування ритму.