Хронотоп

Хронотоп (від грец. «час» і «місце») — суттєвий взаємозв'язок часових і просторових відношень, художньо освоєних у літературному творі, єдність часу й простору як формально-змістова категорія. Поняття запровадив і докладно розробив теоретик літератури Михайло Бахтін, показавши, що в різних жанрах складаються типові хронотопи — образи часопростору (хронотоп дороги, порога, зустрічі, замку, провінційного містечка), які визначають художній світ твору й тип героя. Хронотоп надає подіям конкретності, «згущує» час у зримі просторові образи. Наприклад, у драмі Лесі Українки «Лісова пісня» діє міфопоетичний хронотоп волинського лісу з циклічним часом пір року, що втілює вічний ритм природи. Хронотоп дороги, мандрівки організує численні епічні твори, а хронотоп межової ситуації — модерну психологічну прозу, поглиблюючи філософський зміст зображеного.