Художня умовність

Художня умовність — принцип, за яким мистецтво не копіює дійсність буквально, а перетворює її, відтворюючи життя в перетвореному, узагальненому, «неправдоподібному» вигляді, що все ж виражає правду про світ. Умовність — це «домовленість» між митцем і реципієнтом про те, як сприймати художній світ. Розрізняють первинну умовність (властиву самій природі мистецтва як образного відображення) і вторинну (свідоме порушення життєподібності — фантастика, гротеск, алегорія, гіпербола, міф, символ). Умовні форми дозволяють глибше й гостріше виразити суть явищ, вивільнити творчу уяву. Висока умовність характерна для драми-феєрії, притчі, антиутопії, химерної прози. Наприклад, драма-феєрія Лесі Українки «Лісова пісня» будується на умовному поєднанні реального й фантастичного світів; умовно-фантастичні образи використовує сатира. Художня умовність — фундаментальна властивість мистецтва, що робить його не копією, а особливим, творчим пізнанням і перетворенням дійсності.